Для того, щоб бути у рівновазі, ми маємо на щось спиратися.
Тому хочу ще раз повернутися до питання опор, передусім до мислення, як потужнішої опори.
Наразі, має сенс плекати саме мислення, бо на жаль, наші емоції розхитані вкрай.
Нам варто частіше усвідомлювати, коли ми застосовуємо суто автоматичні реакції, та відкидати їх, якщо вони створюють нам проблеми.
Психологи наполягають на тому, що лише усвідомлюючи себе, можна призупиняти автоматичні програми, що не відповідають ситуації.
Наприклад, один з колег може вчинити ту чи іншу дію, що подразнює емоційне «хворе місце» в іншого колезі, і викликати на себе гнівний відгук.
На жаль, гнівний відгук спровокує реакцію у першого колеги, він – чи вона – приймає цей гнів на свій рахунок, а не буде ставитися до нього, як до несвідомої дії, що базується на автоматичній поведінковій програмі.
В результаті створюється напруження або звичне коло конфліктів та суперечок.
На жаль, в родинних стосунках все відбувається так само…
Єдиний спосіб розірвати таке коло – навчитися розпізнавати його, коли воно виникає, а потім свідомим зусиллям зупиняти автоматичну реакцію.
Така свідомість аналогічна самоконтролю, який ми застосовуємо, наприклад, за кермом автомобіля, почувши сирену «швидкої допомоги» або зіткнувшись з якимось ще незвичайними обставинами, ми виходимо з режиму автопілота.
Отже, усвідомленість залишається для нас одним з дієвих способів утримувати себе.
Втім, нам також варто зректися надії, що наш досвід міг би бути іншим, а ми самі краще…
Art by Ольга Гайдамака
