Резилентність до змін – це не мета.
Тепер це властивість, спосіб існування в новому світі.
Мабуть, людству належить розвинути себе настільки, що зміни, нове стануть предметом наших бажань, а не важким тягарем.
Людський розум не зупинитися, він і далі скануватиме горизонт у пошуках наступних перетворень, подобається нам це чи ні, але зміни неможливо зупинити.
Тому нам потрібно вчитися самим і вчити наших дітей бути резилентними, а зміни сприймати не як злам життя, а як природний стан реальності.
Нам належить прийняти, що тепер реальність завжди буде такою – змінною, хисткою і ненадійною, в якій не можна нічого планувати більше, ніж на місяць?, тиждень?, один день?
У якій відсутнє звичне розуміння про дім, роботу, стосунки і навіть звичне уявлення про себе.
Існує легенда про Спінозу, якого шанувальник зустрів на вулиці і побачивши вигукнув «О, Ви, Бенедикт Спіноза, я Вас впізнав! На що Спіноза йому відповів: «Так, іноді я ним буваю…”
Припускаю, що у довгостроковій перспективі нове розуміння реальності повністю переформатує людство, важливими стануть інші цінності та інші якості.
Швидше за все, ми цього вже не побачимо, нам призначено долею лише стати початком цього процесу.
Що ж нам лишається?
Спостерігати тих трансформацій, які переживає світ і ми разом з ним.
Відпустити своє минуле життя.
Прийняти факт того, що як було вже не можна повернути, це як кохання, як стосунки, які закінчилися.
Цю втрату треба пережити, відгорювати.
І починати любити себе нового, зміненого…
Art by Ольга Гайдамака
