Ми живемо в епосі досягнень. Нас постійно закликають “реалізовувати потенціал”, “досягати цілей”, “ставати кращою версією себе”. Та серед цього нескінченного руху вперед ми часто не помічаємо найголовнішого — моменту, коли приходимо до фінішу… і не відчуваємо нічого.
Людина може пройти довгий шлях, виконати всі пункти плану, досягти омріяного результату, але замість радості й тріумфу всередині лишається порожнеча. Немає того самого “я живу так, як хочу”. І це не рідкісний випадок.
Успіх без радості — досить типова ситуація. Ми звикли ігнорувати власні досягнення, швидко переключаючись на наступне завдання. Зовні все виглядає, як повні руки, але всередині ми лишаємо себе голодними.
Та справжній успіх не лише про визнання ззовні. Це місце, де варто зупинитись. Озирнутися. Відчути: все це мало сенс. Навчитися називати свої здобутки, проживати завершення, святкувати навіть невеликі перемоги — ось що повертає нам відчуття власного шляху.
Інакше успіх зникає без сліду. А коли ми не бачимо, що пройдено, починаємо сумніватися: чи ми взагалі йшли?
Art by Marta Pitchuk
