Під час сесій у людини, що переживає болісну трансформацію, часто виникає одне щемке, але логічне запитання:
«Якщо головне в мені не змінюється, то чи відбувається зміна взагалі?»
Це не просто доречне, а дуже точне запитання. Воно відкриває двері до глибшої реальності, де зміни — не обов’язково про «відмову від». Часто вони про вірність собі в нових умовах.
Те, що залишається незмінним усередині, не мусить виглядати ідентично зовні. І навпаки, зміни довкола не обов’язково руйнують нашу внутрішню сталість.
З досвіду: справжні трансформації — це не про ламання. Вони швидше нагадують еволюцію, коли ми адаптуємося до нового, аби дозволити собі інший, ще невідомий досвід.
Та не кожна можливість варта реалізації. Але кожна — вартісна як нагода осмислення. Бо не в тому сенс, щоб ловити всі хвилі.
Сенс у тому, щоб не втратити берег.
Зберегти себе.
Бути вірним собі.
Це й є дорослість.
Art by Olga Gaydamaka
