Людина часто намагається заперечити очевидне: що зміни — природний перебіг речей.
Але ж пори року змінюють одна одну. День поступається ночі. Час витікає, мов пісок крізь пальці.
Та коли старіємо, хворіємо, втрачаємо близьких — це вже не здається природним.
Ми хочемо відштовхнути це передчуття кінця, не зважаючи ні на що.
Стаємо схожими на дітей, які з любов’ю будують пісочний замок — прикрашають його мушлями, трісками дерева й кольоровим склом, викинутим на берег. І готові захищати свій витвір від усього, що може його зруйнувати.
Але справжня мудрість — не в тому, щоб відбиватися від хвиль.
Вона — у вмінні насолодитися замком, поки він є, і з легкістю відпустити, коли прийде час.
Попри всю любов до створеного, ми маємо пам’ятати: приплив усе одно прийде.
І наш замок повернеться в море.
Art by Marta Pitchuk
