В процесі сесій частіше стали обговорювати людську самотність.
Якось так виходить, що сьогодні багато хто готовий до переосмислення цієї теми в своєму житті, тому хочу частково поділитися результатами рефлексій
Для декого виявляється, що у стані самотності можна почуватися комфортно, і це є незвичним…
Інші, ті що вже більш зрілі, перестають думати, що самотності можна уникнути, здобувши щастя, благополуччя чи любові.
Є і такі, що свідомо відмовляються від непотрібної діяльності заради самотності.
Вони розуміють, що для того, щоб не бути самотніми зазвичай звертаються на зовнішнє, себто вигадують собі заняття у гарячкових пошуках того, що могло б урятувати їх від розпачу.
Для них відмовитися від непотрібної діяльності це припинити вигадувати собі заняття, проекти та людей, щоб приглушити власний біль.
І я погоджуюсь з їхніми висновками, бо згідно з моїми спостереженнями, у більшості випадків, щоб людина не робила, вона шукає спосіб зайняти себе, аби не стикатися з демоном самотності.
В той час, як з самого початку кожна людина є виокремленою…
Людині зовсім нема за що триматися, їй даний лише хрест…
Отже, спокійна самотність не пропонує жодних рішень і не дає відчуття ґрунту під ногами.
Вміння бути на самоті, плекати свою самотність надає сили робити крок у світ, де немає точки відліку, немає орієнтирів, немає нічого, на що ми могли б покластися.
Art by Ольга Гайдамака
