Зараз важко, тому що той світ, в якому ми жили, був зрозумілий і передбачуваний. Нам не хочеться розлучатися з тією частиною свого життя, де ми почували себе спокійно та безпечно. Нам не хочеться відмовлятися від минулого життя, де було надійно та затишно.
Як я чую під час останніх зустрічей, втрату довоєнного життя багато хто сприймає, як втрату частини себе.
З іншого боку, нам не менш важко впоратися і зі страхом майбутнього. Все, що порушує статус-кво, лякає нас. Ми інстинктивно чинимо опір і з жахом чекаємо на новини, тому що все ще тримаємося за минуле.
Такі зміни справжня екзистенційна криза для нас, і це дуже боляче. Тому починаються пошуки сенсів, у нових наративах, до яких легко приєднатися.
Але я гадаю, що це працює інакше. Всесвіт не відкриває нам сенсу. Це ми надаємо всьому сенс. У цьому наше людське призначення.
До речі, на програмі «Порядок у житті» ми багато говоримо саме про це, як навести лад та зрозуміти, що робити. Більше про програму читайте на сайті.
Творіння відбувається у кожний момент саме нашими почуттями, думками, молитвами та вчинками.
«У Бога немає інших рук, крім наших»
Art by Ольга Гайдамака
