Як ви вже знаєте, я визначилась із майбутньою професією, обравши психодраму. Для цього я щомісяця їздила на навчання до Москви. Цінність цього навчання для мене була в тому, що це був насамперед потужний персональний клієнтський досвід, тому що я навчалася працювати як з групою, так і індивідуально з клієнтами. І буквально розчинялася у новій діяльності, але обставини склалися таким чином, що однією з найбільших міжнародних компаній, яка вела успішну діяльність на ринку України, знадобилися психологи. Ми з колегою, маючи вже невеликий досвід проведення групових тренінгів на бізнес теми, прийшли на зустріч, припускаючи, що нас запросять провести низку тренінгів для співробітників. Зрозуміло, ми не знали, що бізнес-тренінги – це зовсім не тренінги особистісного росту, вони мають інший жанр і проходять вони, скажімо так, інакше, хоча й мають певну подобу.
Нас врятувало те, що менеджери компанії Ріглі (це відомий у минулому американський бренд жувальної гумки) самі погано уявляли, що ж їм насправді потрібно. Вони тільки знали, що потрібно працювати з персоналом, але не знали як.
Так я стала бізнес-тренером, вірніше, мені лише запропонували роботу у цій компанії на постійній основі.
А це означало, що мені знову потрібно робити вибір – відмовитися від психотерапевтичної практики, передати своїх клієнтів, яких на той час вже було чимало, та стати бізнес-тренером, або нічого не змінювати та залишитись у рамках психології.
