Отже, як ви вже знаєте, багато років тому я вирішила стати філологом, зрадивши своє захоплення історією. На жаль, історико-філологічних факультетів, як це було раніше, не існувало, тому я мала зробити вибір.
Проте, вже приблизно на 2-му курсі університету я зрозуміла, що моя любов до літератури нікуди не поділася, а ось до мовознавства, любові до звуків, морфем тощо, як не було, так і немає. Мені довелося чесно зізнатися собі, що мабуть помилилася у виборі професії, філологія – це не моє. Я не хочу і не можу ставитися до тексту професійно, розбирати його на складові та препарувати те, як він сконструйований. Мені це нецікаво, зовсім нецікаво.
Іншими словами, я зрозуміла, що моя любов до читання – це не професія, це те, що я люблю, але не те, чому хочу присвятити своє життя. Ще одне важливе розуміння, яке виникло в той період – мені доведеться з цим щось робити.
Я точно знала, що не можна з цим миритися, пристосовуватись, що це для мене неправильно.
Власне все своє подальше професійне життя я так чи інакше транслюю цей меседж – робіть те, що бажаєте, і не робіть того, чого не бажаєте.
